Про почуття провини і здоровий глузд
В мене є знайомий — здоровий неймовірно. Був здоровим в молодості, зараз здоров’я поменшало, але не суть. Хай дає йому Бог здоров'я. Сильний і здоровий до такої міри, що навіть його прізвище походило від слова “сила”. Звуть його Василь.
Так от, коли Василя кусає бджола то не далеко і до реанімації. Ну, “Швидку” точно треба викликати. Чому так відбувається? Скоріше за все гостре несприйняття організмом якогось компоненту бджолиної отрути. Алергія, одним словом.
Така ситуація таки неприємна, але не критична. Бджоли середньостатистичну людину кусають рідко. Навіть в сільській місцевості рідко. Часто вони можуть кусати пасічників, але у кого алергія на бджолину отруту в пасічники не йде.
До чого це я? Чи повинен пасічник відчувати докори сумління щоразу коли його бджола когось кусає? Чи повинен він виплачувати компенсацію звіряче покусаному чоловіку (або жінці) його бджолою навіть, якщо приналежність бджоли доведуть? Не тільки людину з алергією, а взагалі. Адже бджоли легко відлітають від пасіки на півтора кілометри. Це круг з діаметром три кілометри. І якщо сприймати кожен бджолиний укус, як трагедію і привід для якихось дій в “правовому полі” то і бджільництво треба буде заборонити. А бджільництво це чи не єдина галузь сільського господарства в Україні, яка достойно її представляє в світі. Тут я, прямо, як Ющенко. Логічніше було б припустити, що людина, знаючи про свою схильність до відповідної алергії, повинна сама взяти на себе відповідальність за мінімізацію контакрів з бджолами.
Нікому в голову не приходить роздувати проблему бджолиних укусів і сутяжничати з цього приводу. А от про можливість заразити і бути зараженим новітнім вірусом вже списано гігабайти паперу е... Багато списано, і паперу в тому числі.
Вірус всюдисущий, він скрізь і маски можна носити лише для самозаспокоєння — вони настільки ж ефективні, як і носіння амулетів на шиї. Тим часом роздмухується таа-ке! Людям, крім іншого, навіюється почуття провини. От, буцімто, ти будеш без маски, ти не захворієш, вірніше захворієш безсимптомно. Ти заразиш когось. А той хтось заразить ще когось, а той ще і ще. І всі вони будуть хворіти в легкій формі, або навіть безсимптомно. Але потім, через десять заражень, вірус знайде жертву і та помре. І ти — саме ти будеш винен в її смерті. Але ти про це ніколи не дізнаєшся. Ти будеш спати спокійно, а рідні померлого... І все в такому дусі. Тобто заганяють в свідомість і підсвідомість почуття провини.
Що ж насправді. Наш світ вщент наповнений різними біологічними сутностями. Деякі з них відносно великі і ми їх можемо бачити. Багатоклітинні — ну ви розумієте. Люди серед багатоклітинних. Більшість же сутностей оком невидимі. Їх більшість не тільки по кількості, що і не дивно, але і по масі. Панівною формою життя на цій блакитній планеті є далеко не люди, щурі і мурахи. Панівною формою життя є одноклітинні різних класів, типів, царств і таке інше.
Так от: все оце різноманіття є скрізь. Ключове слово “скрізь”. Якщо у вас скисло молоко то в цьому ніхто не винен. Ви не знайдете зловмисника, який заразив ваше молоко молочнокислою бактерією. Молочнокисла бактерія, скоріше за все, потрапила в молоко практично зразу, як воно було видоїно з корови. Якщо у вас забродив яблучний чи виноградний сік то це зовсім не обов’язково означає, що хтось кинув в нього винні дріжджі. Дріжджі є скрізь і потрапивши на поживний для них субстрат, вони починають плодитися і розмножуватися, а потрапивши в молоко вони навпаки — не починають. Бо субстрат для них не дуже поживний (або дуже не поживний). І так все в мікросвіті.
Трильйони вірусів найрізноманітнішої природи заповнюють землю, воду і повітря. Їх немає тільки у вогні. І ці віруси, так чи інакше, взаємодіють з людиною. 99% населення є носіями герпесу. Хто заразив герпесом умовного Степана Григоровича, якщо більшість носіїв є латентними і навіть не здогадуються, що у них є герпес. Немає винних, а у Степана Григоровича, тим часом, на губі герпес. І велика спокуса знайти винного і присоромити його, накарати, в кінці кінців. Як же так?! Герпес є, а винних немає! А може його матінка, коли Степан Григорович був ще маленьким Степанком, заразила? А давайте притягнемо її, стареньку, до відповідальності. А може вихователька з садочка заразила Степанка в 1974 році? Ану, де та вихователька, де її санітарна книжка? А, померла... Шкода... Ми не знали. Скільки років пройшло... Царство небесне...
Ви ж самі, хто при здоровому глузді, відчуваєте абсурдність всього того! Що абсолютно не важливо від кого і коли підхопив Степан Григорович герпес, грип чи корону. Всі ці збудники є скрізь. Шукати винних не конструктивно, хіба правоохоронним органам треба виконати план по порушникам. А що треба робити, так те, щоб у Степана Григоровича був сильний імунітет. Бо герпес у нього вже є, і був, скоріше за все, з дитинства. Герпес є, а імунітет слабенький. Від того і губа у нього зараз така. От підніме імунітет і губа заживе. І грип до нього не причепиться, а якщо і причепиться до Степан перехворіє в легкій формі, а то і в дуууже легкій (є спокуса написати безсимптомно, але я утримався).
Ви думаєте, що з іншими вірусами не так само? Ви думаєте, що вуханський це такий унікальний вірус, що з всіма тисячами різновидів вірусів треба поводитися, як з герпесом, а з коронкою якось особливо?
І ще згадаю про нове кумедне словосполучення. Безсимптомний хворий. Це як? Коли у людини нічого не болить то і не хвора вона. У більшості мов світу хвороба визначається стражданнями. В українській, мабуть, теж, але я не лінгвіст і мені важко сказати від чого пішло слово хвороба. Скоріше за все це слово має старий корінь. Візьмемо французьку мову. Хворий — маляд. Маляд походить від слова маль — погано. От кому погано (mal) той і хворий (malade). Російською больной. Кому боляче той і больной. Де тут безсимптомність? Пишіть, будь ласка в коментарях.
