Демонтаж пам'ятника Булгакову в Києві
Вступ
Сьогоднішній допис присвячений знесенню пам'ятника на Андріївському узвозі 4 червня 2026 року. Ця, здавалося б, локальна подія створила помітний резонанс в ЗМІ і соціальних мережах.
Михайло Булгаков, російський письменник, народився в Києві в 1891 році. Деякий час він проживав в Києві, його ранні твори присвячені цьому прекрасному місту. Цей факт експлуатують апологети вшанування Булгакова. Буцімто жив в Києві, писав про Київ, що ще треба для встановлення пам'ятників, відкриття музеїв?
Так, Опанасович справді народився і деякий час жив в Україні. Але він ніколи не сприймав себе, як українця. Михайло ототожнював себе з імперією, був носієм імперської свідомості. Українців же він сприймав, як аборигенів, які, в силу своєї відсталості, ще не влилися в Pax Russica. Фактично Михайло жив серед українців зневажаючи і ненавидячи їх. І, тим не менше, в суспільстві циркулює думка, що українофоб Михайло Булгаков заслуговує на пам'ятник на Андріївському узвозі.
Які аргументи висувають противники демонтажу
Булгаков любив Київ і присвячував йому свої твори
Можливо. Можливо він справді любив Київ, але, як частину Російської імперії. Для нього Київ це провінційне, хоч і гарне, затишне, місто однієї з губерній. Осередок культури це Петербург, москва. Українці ж взагалі, або винесені за лапки, або описуються в різко негативному контексті.
Булгаков геніальний письменник
Ярі захисники пам'ятника виставляють його демонтаж ледве не, як акт вандалізму. Наруга над пам'яттю про великого письменника світового масштабу. Ну, не знаю. Оцінка «геніальності» Михайла Опанасовича справа суб'єктивна. На колір і смак товариш не всяк. Я згоден, що «Собаче серце» і «Майстер і Маргарита» написані талановито. Але ж справа зовсім не в талановитості чи бездарності його творів. Тут питання яке це все відношення має до України. А відношення, або ніяке, або негативне. То навіщо такому письменнику пам'ятник в історичному кварталі столиці? Щодо «Біла гвардія» і «Дні Турбіних» - не знаю. Не сприймаю я це все.
Моя позиція така: геніальність Опанасовича сильно перебільшена. Почитайте «Майстер і Маргарита» Булгакова і «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка і, я думаю, вам все стане зрозуміло. Ілларіон Павлюк, як на мене, більший майстер слова. І, я повторюся, справа не в талановитості чи бездарності. Справа у вплетеності в український контекст.
Булгакова гнобила радянська система
Є тенденція виставляти Михайла Опанасовича ледве не, як мученика радянської системи. Буцімто страждав, звільнили з роботи, писав в шухляду, не прогнувся - оце от все. Ідея така: Булгаков не підтримував комуністів, в Україні декомунізація. Значить Булгаков «ідеологічно близький» нам елемент. Але це так не працює. Ворог мого ворога не обов'язково мій друг. У комуністичної диктатури взагалі не було друзів. Або слуги, або вороги. Якби Сталін справді сприймав Булгакова за ворога він би ого просто розстріляв. А так грався з ним, як кіт з мишею. Та і яке це має значення? Михайло, який пережив лихоліття I Світової війни і розпаду імперії, психологічно тримався за той світ, в якому народився. Він не сприйняв ні ідеї української (чи якоїсь ще) незалежності, ні ідеї комунізму. Складається враження, що більше за все він хотів би щоб повернувся довоєнний стан. До Першої Світової. Він не боровся з комунізмом, він намагався втекти в минуле. В своїх творах, навіть якщо він і описував якісь елементи майбутнього, то в якомусь деструктивному контексті. В «Собачому серці», наприклад, професор Преображенський пересаджує гіпофіз людини собаці. Але все закінчується погано. Милий пес перетворився на, хоч і людину, але морального виродка. Автор недвозначно показує своє відношення до експериментів: «хай буде, як було».
Ну і, знову ж, протест Булгакова ніяк не дотичний до України. Комуністичний режим був ублюдочний і його важко було любити. За саму нелюбов Нобелівські премії не дають і пам'ятники не встановлюють.
Контекст війни
Пам'ятник Булгакова поставили в 2007 році, демонтували в 2026 році. Скульптор Микола Рапай. Це був перший пам'ятник поставлений цьому письменнику. Тобто до війни кияни і влада відносилися до письменника скоріше прихильно. Та і росіян не сприймали, як ворогів.
З початком війни ситуація змінилася. Стало зрозуміло, що ми маємо справу з безжальним ворогом, який буде намагатися загарбати Україну у всіх сенсах. У воєнному, ідеологічному, політичному, культурному. Наявність пам'ятника російському письменнику, який стоїть в історичному кварталі столиці, в цьому контексті видається недоречним і шкідливим. Загарбники, які рвуться «звільнити» Київ за три дні, йдуть «звільняти» і музей з пам'ятником, в тому числі. Хто цього не розуміє, той, або дурень, або ворог.
Як відбувся демонтаж
Демонтаж пам'ятнику Булгакову відбувся 4 червня 2026 року. Пам'ятник простояв майже 19 років. Його передали на зберігання Катерині Рапай, спадкоємиці автора Миколи Рапая. Цей демонтаж видається мені абсолютно доречним і логічним.
Висновок
Ніхто нікому не забороняє читати твори, чи Булгакова, чи когось ще. В нас дотримуються людські свободи, хоча, можливо, не в тій мірі, що хотілося, але все ж. Пам'ятники в публічному просторі це інше. Це сигнал, і сигнал в даному конкретному випадку, ворогу. Сигнал «це твоя територія», іди і візьми. Не дамо загарбнику цієї привілеї.
Російський простір завжди був схильний до агресивної експансії. Тому він і загарбав таку велику територію. Причому ця експансія завжди була багатопланова. Раптом що — зразу «ми велика культура» — Пушкін, Достоєвський, Булгаков той же. А до чого тут культура, коли Буча, Маріуполь, Авдіївка. Та і чи велика в них культура, чи, як завжди, роздування щік.
Є такий вислів: історія це політика направлена в минуле.
| Фактор | Проявлення |
|---|---|
| Сам письменник | Михайло був українофобом, мав імперський світогляд, в своїх творах зневажливо і з негативом відгукувався про українців і Україну. |
| Напад на Україну | Повномасштабна агресія московитів проти України спирається на всі можливі виправдання. В тому числі і виправдання захисту свого культурного простору, хоч це і не їх країна. |
Немає коментарів:
Дописати коментар